ЖІНКИ, ДОСИТЬ КЕРУВАТИСЯ СТЕРЕОТИПАМИ, КЕРУЙТЕ КОМПАНІЯМИ!
ЖІНКИ, ДОСИТЬ КЕРУВАТИСЯ СТЕРЕОТИПАМИ, КЕРУЙТЕ КОМПАНІЯМИ!
«Я працювала з керівницею-жінкою, і це був жах. Якби була можливість, я воліла б, щоби моїм керівником був чоловік», — сказала моя близька знайома. На запитання чому, вона відповіла, що та заздрісна і з постійними змінами настрою через те, що недотр**ана.
Такий собі типовий опис керівниць із анекдотів 00-х років, який, утім, впливає на реальних жінок дотепер.
Я щиро вірю, що саме та керівниця була некомпетентною, судячи з історій, які я про неї чула. Але чому в ній передусім бачать стать? Загальносвітова проблема в тому, що багато важливих посад посідають зовсім не компетентні люди. Для прикладу, чи багато людей казали через Трампа, що чоловікам не місце на посту президента? Ні, і на це є причина.
Коли мовиться про чоловіка, люди бачать цього конкретного чоловіка. Коли про жінку — її гендер. Жінки настільки дегуманізовані, що кожна з них ніби відповідає за всіх інших жінок. Якщо одна жінка-керівниця погана, то всі погані. Якщо одна жінка-водійка невправна, то всі жінки погано кермують. Якщо одна комікеса несмішно жартує, то гумор — «не жіноча справа».
І таке ставлення до жінок позначається на всіх сферах життя, що вже казати про владу. Керування хоч командами, хоч країнами в головах більшости людей залишається чоловічою справою — не так просто викорінити давні стереотипи. Через це чоловікам дозволяють значно більше, ніж жінкам.
Більшість чоловіків-керівників, яких я знаю, бувають різкими, непередбачуваними, занадто авторитарними, але підлеглі цього навіть не помічають або вважають, що так і треба, мовляв, він же керівник. Як бачимо на практиці, за таку саму поведінку жінка отримує статус мегери з ПМС чи істерички з браком статевого життя.
В одній компанії, де я працювала, керівник підвищував голос на співробітників, навмисно ставив недосяжні цілі, влаштовував скандали без причини. Коли в нього був поганий настрій, він збирав термінову нараду, щоб висловити невдоволення всіма й покричати. Люди, які безпосередньо з ним працювали, звільнялися через кілька місяців. Але навіть після такого ніхто з колег не казав, що краще б на його місці була жінка чи що чоловікам не варто бути керівниками.
Найгірше, що ці стереотипи впливають не лише на теперішніх керівниць, а й на всіх жінок, які потенційно можуть ними стати. По-перше, ті, що ухвалюють рішення про підвищення, через власні упередження часто віддають перевагу чоловікам, навіть якщо жінки мають таку саму або й вищу кваліфікацію.
По-друге, жінки самі себе обмежують, тримаючи в голові ці стереотипи ще змалечку. Також обмежувальними чинниками є відсутність розподілу сімейних обов’язків, уявлення, що керівник мусить бути авторитарним, мати типовий чоловічий стиль менеджменту і так далі.
Зрештою, що ми маємо: згідно зі звітом Світового економічного форуму кількість жінок у топменеджменті зменшується вже третій рік поспіль. Жінок рідше просувають у кар’єрі на середньому рівні, тож, відповідно, ставатиме менше жінок серед резерву кадрів, які можуть зайняти C-level позиції. Жінки на 20% частіше будують кар’єру не вертикально, а горизонтально — переходять у інші професії в інших галузях.
Такий стан речей варто змінювати, особливо під час війни, коли жіноче лідерство важливе, щоби компенсувати відсутність чоловіків, які стали на захист країни, й підхопити ті сфери, що вважалися чоловічими.
Однак повернімося до історії моєї знайомої. У відповідь я розповіла їй, що моя керівниця — подарунок долі для відповідальних людей, які не потребують мікроменеджменту. Вона — лідерка, а не начальниця, розмови з нею надихають і справді породжують бажання працювати. Вона горою стоїть за свою команду й добивається для неї найкращого.
Моя знайома нічого не сказала, але задумалася. Та інколи й цього достатньо, щоби змінити якесь своє уявлення, а з ним і все життя.
Текст — Diana Andrusenko
Ілюстрація — Oleksandr Grekhov
