На практиці правоохоронні органи дедалі частіше стикаються з так званими «складними випадками
🔴На практиці правоохоронні органи дедалі частіше стикаються з так званими «складними випадками», коли обидві сторони – і постраждала особа, і кривдник – звертаються до поліції із заявами про вчинення домашнього насильства одна проти одної.
Формально такі звернення можуть виглядати рівнозначними, однак за своєю суттю вони часто мають різну природу, мотивацію та наслідки. Прикладом такої ситуації є постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.09.2023 (справа № 359/7468/23, пов’язана справа № 359/7469/23, провадження № 3/359/3664/2023; набрала законної сили 28.09.2023)
🔹У суді розглядалися два адміністративні матеріали, складені поліцією в один день і щодо однієї події, але відносно різних осіб – колишнього подружжя, яке продовжувало спільно проживати та вести побут. На кожного зі сторін було складено протоколи за ст. 173-2 КУпАП:
➖щодо чоловіка – ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство, вчинене повторно протягом року): він висловлював образи та погрози, завдав фізичного болю, тобто вчинив психологічне і фізичне домашнє насильство.
➖щодо жінки – ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (економічне насильство): їй інкримінували, що вона не впустила чоловіка до будинку, обмеживши доступ до житла та висловлювала образи. Суд, посилаючись на ст.36 КУпАП, об’єднав ці матеріали в одне провадження, оскільки вони стосувалися однієї події та надійшли до одного судді. Водночас підхід суду до оцінки доказів щодо кожної сторони був різним.
❓Чому провадження щодо жінки закрили. Жінка вину не визнала та наполягала, що з її боку домашнього насильства не було, а кривдником є колишній чоловік. Суд підкреслив процесуальні стандарти оцінки доказів (ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП) і дійшов висновку, що: у матеріалах не вистачає належних і допустимих доказів, які підтверджують її вину фактично наявними доказами були заява/реєстрація звернення та письмові пояснення чоловіка, без інших підтверджень матеріали не містили даних про те, що чоловік є потерпілим від її дій (тобто не було показано ані наслідків, ані шкоди, ані достатнього підтвердження складу правопорушення)
суд окремо звернув увагу на принцип: «звичайний сімейний конфлікт (сварка)» не є домашнім насильством, якщо це лише зіткнення поглядів із взаємними докорами/образами без наміру завдати шкоди психічному чи фізичному здоров’ю. Усі сумніви щодо доведеності вини суд витлумачив на користь особи (ч. 3 ст. 62 Конституції України) і закрив провадження щодо жінки за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП – за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
❓Чому чоловіка визнали винним. Щодо чоловіка суд, навпаки, констатував, що вина підтверджується сукупністю доказів, зокрема протоколом, даними з бази («АРМОР»), поясненнями сторін, терміновим заборонним приписом, а також попередньою постановою суду про притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що підтвердило повторність протягом року. Додатково суд врахував матеріали, надані потерпілою (попередні постанови та медичні довідки), як такі, що характеризують схильність до систематичного вчинення насильства. У результаті суд визнав чоловіка винним за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Ця справа показує, що взаємні заяви про домашнє насильство не означають автоматично, що насильство вчинили обидві сторони. За зовнішньо схожих обставин дії учасників можуть мати різну природу: з одного боку – реальне домашнє насильство, з іншого – захисна поведінка постраждалої особи.
На практиці важливо відрізняти дії кривдника від дій постраждалої особи, які спрямовані на самозахист, припинення насильства або убезпечення себе чи дитини. Такі дії не повинні автоматично розцінюватися як домашнє насильство.
Для ефективного реагування ключовим є вміння практичних працівників аналізувати ситуацію у цілому, враховувати попередню поведінку сторін, повторюваність насильства, а не лише факт взаємних звернень до поліції.
🎓 Тамара Бугаєць, юристка.
#колонка_юристки
