Сьогодні українці відзначають День народження генія української літератури, батька нашої нації - Тараса Григоровича Шевченка.
Шевченко давно став у народній свідомості символом українського національного духу. Його творчість та нескорений образ борця протягом століть надихають українських патріотів на боротьбу за майбутнє країни.
Цього року святкують 206-у річницю від дня його народження (9 березня 1814 р).
Нині Шевченків «Кобзар» для українців те саме, що й Біблія. Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому український селянин вчився читати. Вірші з "Кобзаря" вчили напам’ять. Політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники.
Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях.
Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить, як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча.
У світі було багато геніальних поетів, митців, політичних діячів. На жаль, не всі вони були порядними людьми. Шевченко - людина, яка завжди залишалася вірною собі.
"Караюсь, мучуся, але не каюсь..." - так написав він в одному з листів. Це його стійка, вистраждана життєва позиція.
Але Шевченко - не шаблонний. Він - не просто борець за волю та геніальний мислитель, поет та прозаїк, живописець, філософ та просвітитель, пророк української нації. Він, насамперед, живий і справжній, сповнений пристрастей, примарних надій і гірких розчарувань.
Осягнути глибину особистості Тараса непросто хоча б тому, що в його постаті поєднана величезна кількість іпостасей, його таланти - воістину незмірні, а короткий життєвий шлях - короткий лише за кількістю років, але напрочуд продуктивний, якщо його міряти діями і вчинками. Він завжди ішов попереду свого часу. Він і зараз - попереду...
