Не згасне в серці пам’яті свіча.
В останню суботу листопада ми разом із українцями всього світу вшануємо пам'ять жертв голодоморів: геноциду Українського народу 1932-1933 років, голодоморів 1921- 1922, 1946-1947 років в Україні. Запрошуємо всіх жителів громади приєднатися до загальноукраїнської акції «Засвіти свічку», 28 листопада о 16 годині у вікнах своїх осель засвітити свічки пам’яті за жертвами українського народу та схилити голови у загальнонаціональній хвилині мовчання в жалобі за мільйонами людей, життя яких у мирний час обірвала голодна смерть на найродючішій у світі землі.
Історична довідка.
Українська революція 1917-1921 рр. стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації, національної еліти й селянської верстви. Хоча Українська революція зазнала поразки, національне відродження було настільки сильним, що більшовики не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави – УСРР і певні поступки українському національному рухові, результатом якої стала українізація та НЕП. Українізація швидко досягла вражаючого успіху. В 20-х рр. розпочався український культурний ренесанс на чолі із українською інтелігенцією.
Проте до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму негайно жорстоко придушувався і карався.
Форсована індустріалізація та суцільна колективізація шокувала селян з їхньою природженою повагою до приватного майна. Коли розпочалася конфіскація землі та майна, а людей почали силою заганяти в колгоспи, село повстало. Колишні господарі не могли собі дозволити втратити можливість розпоряджатися результатами своєї праці. У 1930 р. відбулося близько 4 тисяч масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 млн. селян. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ зафіксували в УСРР понад 900 масових виступів, що складало понад 56% усіх антиурядових акцій в СССР за цей час. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель.
Улітку 1932 року через наростання спротиву Й.Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не “втратити Україну”.
Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 р.
Головним із таких механізмів стала масова конфіскація усього продовольства на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала напруження всього репресивного апарату системи, а також залучення багатьох містян, робітників у примусовому порядку, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні загони з активістів, які ходили по сільських обійстях і здійснювали обшуки. З початком 1933 р. ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на масовий голод.
Люди почали тікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагається ізолювати голодуючих в межах окремих населених пунктів та територій. З цією метою був застосований режим «чорних дошок». Села, занесені на «чорні дошки», оточувалися збройними загонами міліції та радянських спецслужб. Вивозяться всі запаси їжі. Забороняється торгівля та ввезення будь-яких товарів. Занесення населених пунктів або територій на «чорні дошки» було рівнозначно смертному вироку їх жителям.
Голодуючі намагаються вибратися за межі України. У відповідь у січні 1933 р. режим забороняє виїзд селян з території України та Кубані, заселеної переважно українцями, шо стало ще одним елементом політики Голодомору. Втікачам перестають продавати квитки на залізничний та водний транспорт. Блокуються дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовують і повертають назад.
У результаті були створені умови несумісні із життям для значної частини населення України. Голодуючі опинилися у замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату.
Навколо теми Голодомору була встановлена повна інформаційна блокада, яка тривала фактично з 1932 р. до здобуття Україною незалежності. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім мотиву приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. В той час СРСР проводив активну міжнародну та торгівельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання торгових контрактів. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.
Пам’ять, що рятує. Голоси правди
Упродовж 1932–1933 років більшовики застосували голод як зброю масового ураження, в результаті чого мільйони людей загинули, десятки мільйонів зазнали голодування, пустками лишилися тисячі будинків, сім’ї розпалися, з’явилася велика кількість безпритульних і сиріт. Ба більше, після Голодомору в тих, хто все ж його пережив, намагалися забрати пам’ять, приректи на амнезію та мовчання. Комуністичний режим робив все, щоб змусити голоси свідків про злочин більше ніколи не зазвучали.
Втім так не сталося. На заході ці голоси з різною потужністю мали можливість лунати весь час і, врешті, вилилися у потужний унісон. Пам’ять про Голодомор, її повернення із забуття і вшанування жертв поступово з поодиноких пригадувань перетворилася у справу міжнаціонального масштабу. Важливу роль у збиранні та підтримці голосів відіграла діаспора. Справою життя, місією для Джеймса Мейса стало донесення правди цих голосів до світової спільноти. Він шукав навіть тих, хто вже не міг розповісти: «Ваші мертві вибрали мене…».
Голодомор змусив українців УРСР замовкнути, але не зміг стерти з їхньої пам’яті страшні спомини про 1932–1933 роки. Зі здобуттям Незалежності голоси свідків зазвучали на повну силу. Однак щороку серед нас залишається їх дедалі менше, і ми втрачаємо особливий людський зв’язок із цією історією. Важливо зберігати кожен голос, поновлювати його звучання знову й знову. Вони говорять про те, чому стався Голодомор, яким чином його реалізовували, говорять про смерть, ставлення до неї, про життя, його порятунок, про ницість і благородство, про замовчування і відродження пам’яті. Вони покликані нагадати нам ціну нашого життя і нашої країни, Незалежності й ціну її втрати.
За інформацією Українського інституту національної пам'яті
