Питання вдосконалення правових механізмів реалізації гендерної рівності
Україна як держава-учасник низки міжнародних договорів щодо забезпечення рівності прав жінок і чоловіків робить вагомі кроки на шляху до формування ефективної гендерної політики. Однак актуальним залишається питання вдосконалення правових механізмів реалізації гендерної рівності.
Нормативно-правове регулювання
Регулювання гендерної політики в Україні базується на низці нормативно-правових актів, серед яких ключове місце посідає Конституція України, що гарантує рівність прав і свобод незалежно від статі (ст. 24). Також важливими є закони «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005), «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (2012) та інші.
Окрему роль відіграють підзаконні акти. Наприклад, Державна стратегія забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року визначає напрями державної політики у цій сфері. Міністерство соціальної політики, яке курує питання сім’ї та дітей разом з Уповноваженим ВР з прав людини та Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики імплементують у законотворчий процес норми міжнародних документів.
Так, Мінсоцполітики наказом від 07.02.2020 №86 затвердило Інструкцію щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів. Вона встановлює загальні вимоги до застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів з метою виконання норм Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Цікаво, що хоча цим актом передбачено, що терміни вживаються у значеннях, наведених у тому числі у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, Україна досі не ратифікувала цю Стамбульську конвенцію.
Інструкцією вперше надається визначення термінів:
гендер — соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок / чоловіків;
гендерний аналіз — вивчення відмінностей між жінками та чоловіками в умовах, потребах, рівнях участі, доступу до ресурсів та управління ними, повноваженнях у прийнятті рішень тощо, зумовлених усталеними в суспільстві гендерними ролями (нормами, очікуваними моделями поведінки, діяльністю, характерними рисами, що вважаються притаманними для чоловіків / жінок);
стать — сукупність ознак біологічних та фізіологічних особливостей особи.
Інструкція описує етапи підготовки проєктів законів або інших нормативних актів. До обговорення проєкту мають залучатися представники громадських об’єднань, іноземних неурядових організацій, які працюють у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та репрезентують різні групи жінок і чоловіків.
Висловлені ними під час обговорення пропозиції враховуються під час підготовки остаточного варіанта проєкту нормативно-правового акта.
Закладається норма про контроль за ефективністю реалізації гендерних ініціатив, який охоплює:
зміни у знаннях, уміннях, навичках, доступі до благ та послуг відбулися у визначених цільових групах дівчат / хлопців, жінок / чоловіків (1–2 роки від початку впровадження нормативно-правового акта);
зміни в поведінці, становищі, ставленні до проблеми відбулися у визначених цільових групах дівчат / хлопців, жінок / чоловіків (3–4 роки від початку впровадження нормативно-правового акта);
зміни у своєму житті або якості життя відчули дівчата / хлопці, жінки / чоловіки визначених цільових груп (5–7 років від початку впровадження акта).
Якщо отримана в результаті моніторингу та оцінювання інформація свідчить про те, що не вдалося забезпечити досягнення позитивних результатів для різних груп жінок / чоловіків, варто проаналізувати, як саме планувалося забезпечити досягнення потрібних результатів і чому не вдалося цього зробити, розглянути можливість внесення до нього відповідних змін.
Отже, Інструкція є ефективним інструментом реалізації збалансованої гендерної політики в Україні, адже встановлює загальні вимоги до застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів в Україні.
Міжнародні зобов’язання
Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів і конвенцій, спрямованих на забезпечення гендерної рівності. Найважливішими з них є Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) та Пекінська платформа дій. Вони встановлюють чіткі стандарти у сфері гендерної рівності.
Значну роль у формуванні національної гендерної політики також відіграє інтеграція європейських стандартів через імплементацію норм Європейського Союзу. Угода про асоціацію між Україною та ЄС передбачає поступове впровадження кращих практик гендерної рівності в національне законодавство.
Проблеми реалізації політики
Незважаючи на наявність розвиненої нормативної бази, в Україні залишаються численні проблеми у сфері реалізації гендерної політики. Серед основних перешкод можна виділити:
стереотипи та культурні бар’єри, що перешкоджають рівності можливостей;
слабка інституційна підтримка та низька ефективність механізмів моніторингу дотримання законодавства;
недостатня представленість жінок у політичній та економічній сферах;
недостатнє фінансування гендерних програм.
Ці фактори зумовлюють потребу в удосконаленні не лише законодавчої бази, а й практичних механізмів її реалізації.
Перспективи розвитку
Надалі розвиток правового регулювання гендерної політики в Україні має здійснюватися в кількох напрямах:
1) гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами. Важливо забезпечити повну імплементацію європейських норм та рекомендацій щодо гендерної рівності, що сприятиме підвищенню рівня правозастосування;
2) розширення можливостей для жінок у політичній, економічній та соціальній сферах через введення квот і спеціальних програм підтримки;
3) підвищення рівня правової обізнаності та гендерної культури в суспільстві, що передбачає активну інформаційну кампанію та освітні програми;
4) посилення інституційного забезпечення гендерної політики. Варто розвивати інститути, які відповідають за реалізацію гендерної політики, та забезпечити ефективний моніторинг і контроль за дотриманням законодавства.
Європейський досвід
Досвід європейських країн для України безумовно є важливим орієнтиром. Країни ЄС мають добре розвинені законодавчі та інституційні механізми забезпечення рівності прав жінок і чоловіків, а також боротьби з дискримінацією за ознакою статі.
Однією з основних засад гендерної політики ЄС є стаття 157 Договору про функціонування Європейського Союзу (TFEU), яка закріплює принцип рівної оплати праці за рівну працю для жінок і чоловіків. У межах цього документа розроблено низку директив, які регулюють гендерну рівність:
Директива 2006/54/ЄС щодо принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок у питаннях працевлаштування, професійної діяльності та доступу до професійної підготовки;
Директива 2010/41/ЄС про рівне ставлення до чоловіків і жінок, які займаються самозайнятістю;
Директива 2019/1158/ЄС щодо балансу між роботою та особистим життям батьків і доглядальників, що регулює права на відпустку для догляду за дітьми та особами з особливими потребами.
Крім того, європейські інституції, такі як Європейський інститут гендерної рівності (EIGE), проводять постійний моніторинг стану гендерної рівності в країнах-членах ЄС і надають рекомендації щодо подальших кроків.
Одним із найбільш ефективних підходів до забезпечення гендерної рівності в Європі є квоти на участь жінок у політичному та економічному житті. Так, Норвегія, хоча не є членом ЄС, запровадила квоту на рівні 40% для жінок у радах директорів великих компаній. Цей приклад надихнув багато країн, включаючи Францію та Німеччину, які прийняли подібні закони. Франція у 2011 році ухвалила закон, що вимагає, аби не менш ніж 40% місць у радах директорів великих компаній займали жінки.
У політичній сфері багато європейських країн також застосовують квоти для забезпечення рівної представленості жінок і чоловіків на виборах. В Іспанії закон про гендерну рівність зобов’язує політичні партії включати до своїх виборчих списків не менше 40% кандидатів обох статей.
Одним із важливих аспектів гендерної політики в ЄС є забезпечення умов для гармонійного поєднання професійної діяльності та сімейних обов’язків. Це передбачає гнучкий графік роботи та можливість працювати віддалено для працівників із дітьми а також батьківські відпустки, що надаються не лише матерям, а й батькам, з метою рівномірного розподілу обов’язків з догляду за дитиною. Директива ЄС щодо балансу між роботою і особистим життям передбачає щонайменше 10 днів оплачуваної батьківської відпустки.
Важливу роль у реалізації гендерної політики в країнах ЄС відіграє система антидискримінаційного законодавства, що спрямоване на забезпечення рівних умов доступу до праці, освіти, охорони здоров’я тощо. Наприклад, у Швеції діє Закон про запобігання дискримінації, який передбачає суворі санкції для роботодавців, що порушують принцип рівної оплати праці або вчиняють інші форми дискримінації.
Боротьба із сексуальними домаганнями також є важливою в ЄС. Країни, як-от Велика Британія і Франція, мають суворі закони щодо запобігання домаганням на робочих місцях, що включають як кримінальні, так і адміністративні покарання.
У більшості країн ЄС існують спеціалізовані органи, які відповідають за моніторинг дотримання гендерної рівності. Наприклад, в Іспанії діє Інститут жінок і рівності можливостей, який контролює впровадження гендерних політик на державному та місцевому рівнях. Такі органи займаються як просвітницькою діяльністю, так і розробленням нових стратегій для розвитку гендерної рівності
Рекомендації для України
Досвід Європейського Союзу свідчить про необхідність комплексного підходу до регулювання гендерної політики, що включає як нормативну базу, так і практичні механізми реалізації. Для України важливо:
1) гармонізувати національне законодавство з європейськими директивами, особливо в частині рівної оплати праці та боротьби з дискримінацією;
2) забезпечити квоти на участь жінок у політичних і економічних процесах, використовуючи позитивні приклади Франції та Німеччини;
3) розвивати інституційну підтримку гендерної рівності, створюючи спеціалізовані органи та надаючи їм відповідні повноваження для моніторингу та імплементації політики.
Отже, хоча в Україні досягнуто значних успіхів у нормативно-правовому забезпеченні гендерної рівності, на практиці ще залишаються серйозні виклики. Удосконалення правових механізмів, підвищення інституційної спроможності та гармонізація з європейськими стандартами є ключовими напрямами розвитку гендерної політики, що сприятиме більш ефективній реалізації рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні. Європейський досвід показує, що гендерна рівність є досяжною за умови активної участі держави, суспільства та бізнесу. Законодавчі механізми, доповнені інституційною підтримкою та конкретними заходами, такими як квоти чи батьківські відпустки, створюють умови для рівноправної участі жінок і чоловіків у всіх сферах життя. Для України важливо перейняти найкращі практики ЄС, адаптувати їх до національних умов і продовжувати роботу над формуванням справді ефективної гендерної політики.
Матеріал опубліковано у виданні
