Для суспільства в Україні мігрантки, біженки та шукачки притулку залишаються невидимими, хоча такі люди в Україні є і захищати їхні права надзвичайно складно. Окрема увага таким категоріям жінок приділяється і у Стамбульській конвенції, адже при відсутності документів захистити себе від гендернообумовленого насильства стає майже неможливо. Аналітичний центр ЮрФем пропонує Вашій увазі першу частину матеріалу про законодавче забезпечення прав таких категорій осіб.

Авторка – Євгенія Мелеш

Міграція є невід’ємним явищем нашого сьогодення. Люди мігрують з різних причин – одні заради покращення соціально-економічного становища, здобуття освіти, пошуку кращої роботи. Інші – щоб уникнути переслідування, війни.

За даними ООН в 2015 році кількість міжнародних мігрантів і біженців досягла 244 мільйони, що на 71 мільйон чи 41 %  більше з 2000 року. Приблизно половину з усіх мігрантів у світі становлять жінки, третина з них – молоді люди у віці 15 – 34 років.

Жінки і дівчата з числа мігранток, біженок та шукачок притулку, піддаються гендерно-обумовленому насильству як в країнах свого походження, так і під час подорожі чи у країнах призначення і є найвразливішими групами жінок, які потребують захисту і підтримки.

Часто вони стають жертвами сексуального насильства, зґвалтувань, торгівлі людьми, примусових шлюбів, каліцтва жіночих геніталій. І цей перелік незакінчений. На жаль, в багатьох державах, в тому числі в Україні, захист таких жінок від гендерно-обумовленого насильства не є першочерговим завданням.

З одного боку, Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу про статус біженців 1967 року ще в 2002 році. Україна зробила достатньо багато в сфері взятих на себе зобов’язань по створенню національної системи притулку і гарантуванню прав шукачів притулку та біженців на своїй території. Проте в питаннях захисту жінок, які мігрують від насильства і домашнього насильства є прогалини в законодавстві і практиці, які мають бути заповнені.  Саме тому,  Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська Конвенція), покликана скоротити ризики для жінок і дівчат бути підданими подальшому насиллю, надати їм всеосяжну підтримку і допомогу.

В Україні отримання іноземцями допомог і послуг напряму залежить від їхнього міграційного статусу. З огляду на це особлива цінність Стамбульської Конвенції полягає в тому, що її положення по захисту прав постраждалих забезпечуються без дискримінації за будь-якою ознакою, як от статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу.