Переслідування в мережі Інтернет: поняття, практика застосування, прогалини законодавства
Переслідування в мережі Інтернет: поняття, практика застосування, прогалини законодавства
Menu
Переслідування в мережі Інтернет: поняття, практика застосування, прогалини законодавства
Posted on 29 Липня, 2022 by admin in Publications
Анотація: Згідно з наявними в публічному просторі даними до 32% жінок потерпають від кіберсталкінгу, тобто переслідувань в Інтернеті. Поширеність цієї проблеми та фактична відсутність її вирішення на практиці спонукали спробувати віднайти відповіді на наступні запитання:
Що таке кіберсталкінг?
Чи передбачена юридична відповідальність за кіберсталкінг?
Яке значення та вплив на розвиток національного законодавства у сфері кіберсталкінгу має Стамбульська конвенція?
Як самостійно захиститися від кіберсталкінгу та низку інших питань.
Насильство, що відбувається у мережі Інтернет, потребує особливої уваги з метою його виявлення та протидії. Для ілюстрування проблеми пропонуємо ознайомитися із наступною статистикою: станом на 2020 рік в Україні до 13% дівчат потерпали від кібербулінгу. Найчастіше кібербулінг проявляється через розповсюдження неправдивої інформації (21% випадків) та використання іншими особами персональних акаунтів постраждалих у соцмережах.
Щодо кіберсталкінгу: наразі відсутні публікації, що офіційно (від імені держави) відображають частоту таких випадків, проте громадські організації ведуть відповідний облік та оприлюднюють його.
Наприклад, у 2018 році «Ла Страда-Україна» отримала 100 дзвінків потерпілих від сталкінгу, а також упродовж двох останніх років зросла кількість звернень до Національної дитячої гарячої лінії від підлітків, які зазнали кібернасильства. Враховуючи таку статистику, необхідно також зауважити, що вона не повністю відображає реальний стан цієї проблеми, адже така категорія правопорушень часто залишається латентною з огляду на можливі психоемоційні травми потерпілих (стресові розлади, параної, що провокують замкненість у собі, тощо).
Як співвідносяться поняття «кібербулінг» та «кіберсталкінг»?
Поняття кібернасильство (кібербулінг) наразі не визначене в законодавстві, проте у різноманітних джерелах його визначають як дії, що полягають у приниженні, переслідуванні, залякуванні користувачів мережі Інтернет, що відбуваються шляхом використання персональних даних задля застосування погроз, переслідування, здійснення сексуального та психологічного тиску тощо.
Розрізняють такі різновиди кібернасильства:
Флеймінг – обмін короткими гнівними репліками між двома чи більше учасниками з використанням комунікаційних технологій. Здебільшого його можна спостерігати у відкритих чатах, форумах, дискусійних групах.
Харасмент – систематичне надсилання потерпілому образливих повідомлень.
Зведення наклепів – розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням Інтернет-технологій.
Самозванство – переслідувач позиціонує себе як потерпілу, використовуючи її пароль доступу до аккаунту в соціальних мережах, електронної пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює комунікацію у спосіб, що дискредитує останню.
Ошуканство – отримання персональної інформації в міжособовій комунікації й передача її (текстів, фото, відео) в публічну зону Інтернету або поштою тим, кому вона не призначалась.
Ізоляція – відсторонення від соціальної комунікації, що можливе у будь-яких типах Інтернет-середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів.
Кіберсталкінг – анонімне, приховане вистежування потерпілих задля організації злочинних дій на кшталт спроб домагання, зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет користувачів, злочинець може отримувати інформацію про час, місце та всі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.
Отже, кіберсталкінг є складовою поняття кібернасильства.
Чи передбачена юридична відповідальність за кіберсталкінг?
Стаття 32 Конституції України гарантує непорушність приватного життя. Законом України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» запропоновано визначення відносно нової категорії злочинів – кіберзлочинів (комп’ютерних злочинів) – як суспільно небезпечних винних діянь у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за які передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або які визнано злочином міжнародними договорами України.
Відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» переслідування визначено окремою формою психологічного насильства, що включає словесні образи, погрози, зокрема щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Нормативно закріпленого спеціального складу кіберсталкінгу як адміністративного чи кримінального правопорушення наразі немає, проте слід зазначити, що такі діяння можуть мати ознаки інших караних діянь, які закріплені у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та Кримінальному кодексі України (далі – КК України). До прикладу, за умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, встановлена адміністративна відповідальність за ст. 173-2 КУпАП.
Ст. 126-1 КК України також передбачає відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
У деяких випадках кіберсталкінг може набувати ознак злочинів, що пов’язані із незаконним поширенням конфіденційної інформації про особу, доведенням до самогубства, погрозою вбивством, сексуальним насильством (ст. 120, 129, 153, 182 КК України). Такі діяння зазвичай тягнуть несприятливі наслідки для правопорушника у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Також слід зазначити, що законодавець намагався внести зміни у поточне правове регулювання відповідних суспільних відносин, про що свідчить створення проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за переслідування». Проте цей законопроєкт потребує значного доопрацювання, адже за висновком Національного агентства з питань запобігання корупції він містить корупціогенні фактори та у разі прийняття призведе до суперечності норм КК України та КУпАП, що, у свою чергу, зумовить неоднозначну правову кваліфікацію дій правопорушника.
Які основні тенденції розвитку національного законодавства щодо кіберсталкінгу?
На наше переконання, справді істотне значення має прийняття Верховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» 20 червня 2022 року.
Так, Україна у 2011 році стала підписантом Стамбульської конвенції (далі – Конвенції) та згодом закріпила у Кримінальному Кодексі України більшість складів правопорушень у сфері насильства щодо жінок, de facto частково виконуючи приписи Конвенції, проте ратифікація цього міжнародного акта створює ширший спектр для реальної дії і відображення в національному законодавстві обов’язкових приписів Конвенції разом зі створенням бази для майбутнього виконання не лише імперативних, а й рекомендаційних актів для країн-ратифікантів Стамбульської Конвенції.
Відповідно до ст. 34 Конвенції держави зобов’язуються вживати необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб умисну поведінку, яка полягає в повторному здійсненні загрозливої поведінки, спрямованої на іншу особу, що змушує його чи її боятися за свою безпеку, було криміналізовано. Ст. 60 Конвенції також покладає на держави обов’язок співробітництва у сфері протидії та недопущенні переслідування жінок, а також застосування відповідних законодавчих механізмів.
Також варто зосередити увагу на Загальній рекомендації ГРЕВІО №1 щодо цифрового виміру насильства стосовно жінок та її правове значення для України (далі – Рекомендація).
По-перше, Рекомендація визначає окремі прояви кібернасильства, які не були описані раніше, а саме: сватинг – використання телефонів і часто комп’ютерних систем для введення служби екстреної допомоги в оману так, щоб правоохоронні органи за хибним повідомленням виїхали за адресою іншої особи; доксинг – поширення особистої інформації цільової особи в інтернеті (номер телефону, адреса електронної пошти, домашня адреса, професійні контакти) без її згоди з метою заохочення насильства; деднейминг – використання паспортного імені, яке було при народженні (і не відповідає гендеру особи), щоб присоромити, погрозити, налякати чи образити особу тощо.
По-друге, Рекомендація пропонує державам-підписантам Стамбульської конвенції чіткі та зрозумілі механізми у сфері:
запобігання кіберсталкінгу (перегляд національного законодавства; викорінення гендерних і сексистських стереотипів; підтримка жіночих правозахисних рухів; підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів та медичних (лікувальних) закладів для забезпечення своєчасного та результативного реагування на випадки цифрового насильства; включення освітніх програм із цифрової грамотності на обов’язковому рівні тощо);
захисту від кіберсталкінгу (забезпечення дії принципу належної уваги до випадків цифрового насильства; поширення інформації про шляхи протидії кібернасиллю; надання кваліфікованої допомоги постраждалим від кібернасильства; створення національних ліній довіри для особливо чутливих категорій населення; розширення повноважень органів з питань рівності та інститутів омбудсманів держав-учасниць, які зобов’язані працювати над гендерною рівністю та недискримінацією для вирішення проблеми цифрового виміру насильства стосовно жінок);
кримінального переслідування кіберсталкінгу (надання правоохоронним органам та іншим органам кримінальної юстиції необхідних людських, фінансових та технічних ресурсів для ефективного розслідування та кримінального переслідування цифрового виміру насильства стосовно жінок; створення умов для уникнення вторинної віктимізації та повторної травматизації потерпілих; забезпечення публікації звітів сектору кримінальної юстиції про випадки насильства стосовно жінок у цифровій сфері та додаткової інформації про арешти, обвинувачення, засудження та вироки, а також інформації про стать, вік, вид насильства, а також про стосунки між кривдником та постраждалою особою, географічне розташування й іншу інформацію, яку держави-учасниці вважають необхідною, з метою зміцнення довіри постраждалих до системи кримінального правосуддя; забезпечення відповідності наказів про терміновий заборонний припис та захисний припис формам домашнього насильства, скоєного в Інтернеті тощо), а також інші рекомендації у сфері міжнародного співробітництва, спрямованого на протидію кіберсталкінгу.
Чи існують механізми самозахисту від кіберсталкінгу?
Перш за все, у налаштуваннях соціальних мереж передбачені механізми ізоляції потерпілого/ї від нав’язливих дій переслідувача. Міжнародна організація UNICEF створила покроковий алгоритм самопротидії кібербулінгу, із яким Ви можете ознайомитися за посиланням.
У випадку, якщо переслідувач оприлюднює образливі матеріали про Вас в Інтернеті, скористайтеся чат-ботом «Кіберпес» у Telegramі Viber, який допоможе видалити образливі матеріали з соціальних мереж та надасть інформаційну довідку.
Задля отримання кваліфікованої юридичної допомоги можете скористатися ініціативою “ЮрФем: підтримка” та зателефонувати за номером 068-145-55-90 (з понеділка по п’ятницю з 9 до 18 години), написати в Viber, Telegram чи заповнити заявку на сайті. Запропонована допомога включає безоплатне надання правової консультації, складення індивідуального плану безпеки, написання заяв в поліцію тощо.
Чи наявна судова практика у справах щодо кіберсталкінгу?
Зважаючи на відносну новизну суспільних відносин в Інтернет-сфері, складність доведення справи щодо кіберсталкінгу до судового розгляду та фактичну відсутність спеціальних норм права, що передбачають відповідальність за такий різновид переслідувань, важко стверджувати про наявність релевантної судової практики. Проте пропонуємо ознайомитися із рішенням ЄСПЛ, що стосується кіберсталкінгу, – «Володіна проти Росії».
Із матеріалів справи вбачається, що колишній чоловік Володіної, з яким остання розлучилася у зв’язку із домашнім насильством, зламав її акаунти в «Інстаграмі» та мережі «ВКонтакте», де розмістив її інтимні фотографії, а також фото сторінок паспорта Володіної, а до списку друзів на її сторінці додав однокласників потерпілої, її 12-річного сина і його учителів. Зловмисник також зламав електронну пошту заявниці і відправив непристойні повідомлення її знайомим. Також правопорушник відстежував місцерозташування Володіної, використовуючи GPS-трекер та переслідував її особисто.
Володіна зверталася в поліцію, але їй відмовили у порушенні кримінальної справи, аргументувавши відмову тим, що «сайт соціальної мережі «ВКонтакте» засобом масової інформації не є, ознак злочину оприлюднення персональних даних не міститься». Не відкрила поліція кримінальну справу і на заяву Володіної про те, що колишній партнер незаконно збирав і поширював в інтернеті інформацію про її особисте життя.
У 2018 році з’являлися нові фейкові профілі Володіної у соціальних мережах, у яких були опубліковані інтимні фотографії і особисті дані. Згодом була відкрита кримінальна справа за статтею про порушення недоторканності приватного життя. Цього ж року Володіна подала заяву в поліцію через те, що колишній партнер погрожував їй смертю у месенджерах та електронних листах, додаючи до тверджень фото та роздруківки цих повідомлень. Поліція відмовила в порушенні кримінальної справи на тій підставі, що «загроза життю не була реальною».
У підсумку ЄСПЛ розкритикував підхід правоохоронних органів щодо діянь такого роду, що характеризований оцінкою кіберсталкінгу та домашнього насильства загалом як «меншої форми» насильства та «приватної справи»; також Суд розцінив кібернасильство як особливий різновид домашнього насильства, наголосивши на необхідності держав здійснювати ефективний захист жінок від проявів насильства.
До слова, аналогічної позиції ЄСПЛ дотримався при розгляді ще однієї справи щодо кібернасильства – “Бутуруга проти Румунії”. Ба більше, Суд наголосив на тому, що домашнє насильство проявляється не лише у застосуванні фізичної сили, а й у залякуванні, переслідуванні та ін.
Практика національних судів у цих справах є наявною (хоч наразі створена лише на рівні судів першої та другої інстанцій). Здебільшого кіберсталкінг застосовується правопорушником до осіб, з якими він перебуває у шлюбі чи щодо колишнього/ьої з подружжя із мотивів ревнощів, помсти або бажання викрасти спільну дитину колишнього подружжя, унеможливлення побудови особистого життя потерпілої після розірвання шлюбу.
Зовнішніми проявами кіберсталкінгу у таких випадках є погрози вбивством потерпілої чи її родичів у месенджерах чи під час телефонних розмов, переслідування, настирливі дзвінки (у деяких випадках – більше 100 викликів за добу), використання GPS-трекерів для відслідковування місця перебування потерпілої, публікування принизливих дописів, надсилання онлайн-повідомлень через третіх осіб від імені переслідувача.
Як вбачається із рішень Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року у справі № 184/683/21, Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2020 року у справі № 243/6384/20, Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року у справі № 333/6822/21, зазвичай суди розглядають питання кіберсталкінгу у контексті домашнього насильства та керуються при розгляді таких справ здебільшого Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Як наслідок розгляду відповідних справ, суди приймають рішення про задоволення заяв потерпілих про видачу обмежувального припису, зміст якого полягає у встановленні заходів тимчасового обмеження прав переслідувача та покладенні, як правило, тимчасових обов’язків на порушника, до прикладу, у вигляді:
заборони переслідувати заявницю та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
заборони вести листування, телефонні переговори з потерпілою та контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто;
заборони переслідувачу входити та перебувати в місці проживання потерпілої.
Висновки
Кіберсталкінг є одним із проявів насильства, в окремих випадках – домашнього, та характеризується підвищеним рівнем латентності. Щодо державної політики у сфері протидії цифровому переслідуванню особи слід зазначити про наявність контраверсій: з одного боку, на думку доповідачів Ради Європи , відсутність конкретного законодавства сприяє безкарності за злочини, вчинені в приватній сфері (доповідач має на увазі кібербулінг та його прояви), та водночас стримує жінок від поновлення прав та законних інтересів шляхом звернення до правоохоронних органів. З іншого боку, з огляду на наявну судову практику поняття кіберсталкінгу щодо подружжя, колишнього подружжя чи іншої особи, із якою порушник перебуває у близьких відносинах, включаться у ширше за змістом поняття домашнього насильства, проте якщо кіберсталкінг виходить за межі сімейних відносин (наприклад, стосується сфери трудових, корпоративних відносин), потерпілий не може розраховувати на захист і поновлення прав юридичним шляхом у випадку, якщо такі діяння не містять ознак інших правопорушень, прямо передбачених законодавством
