Механізм захисту прав жінок, що порушуються у цифровому середовищі (національний досвід)
Механізм захисту прав жінок, що порушуються у цифровому середовищі (національний досвід)
Menu
Механізм захисту прав жінок, що порушуються у цифровому середовищі (національний досвід)
Posted on 18 Вересня, 2023 by admin in Publications
Резюме. У цьому матеріалі проаналізовано окремі порушення прав жінок, які охоплюються поняттям «цифрове насильство щодо жінок», а також механізми захисту постраждалих від насильства в цифровому середовищі, визначені національним законодавством. Також наведені практичні поради щодо порядку звернення за захистом порушених прав та притягнення винних до відповідальності, збору доказової бази в таких справах, проаналізовано відповідну судову практику.
Розвиток сучасних технологій, глобалізація економіки, зміни в підходах до організації трудових відносин, налагодження спілкування, освітніх процесів, зумовлені, зокрема, вжитими пандемічними обмеженнями, запровадженням режиму воєнного стану на території держави, зумовлює потребу в напрацюванні механізмів захисту прав жінок у цифровому середовищі.
Очевидно, що користування в повсякденному житті мережею Інтернет, зокрема, соціальними мережами, різноманітними месенджерами, додатками має наслідком поширення персональних даних про особу, відомостей про її приватне життя, спрощує доступ до контактних даних, що своєю чергою сприяє збільшенню випадків порушень прав жінок.
В контексті порушення прав жінок в цифровому середовищі, масштабів цієї проблеми та необхідності запровадження дієвих механізмів захисту від таких порушень, враховуючи набуття чинності для України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції), варто звернути увагу на висновки, що містяться в Загальній рекомендації ГРЕВІО №1 щодо цифрового виміру насильства щодо жінок, прийнятій 20 жовтня 2021 року.
В рекомендації ГРЕВІО йдеться, зокрема про те, що «цифровий вимір насильства стосовно жінок охоплює широкий спектр поведінки, що підпадає під визначення насильства стосовно жінок, викладене у статті 3a Стамбульської конвенції. Поширення зображень або відео без згоди, примус і погрози, включно з погрозами зґвалтування, сексуальні знущання та інші форми залякування, сексуальні домагання в інтернеті, видавання себе за іншу особу, переслідування в інтернеті або переслідування через інтернет речей, а також психологічне насильство та економічна шкода, заподіяна за допомогою цифрових технологій, стосовно жінок і дівчат підпадають під наведене вище визначення».
Ще одним висновком ГРЕВІО є те, що «цифрове насильство може бути продовженням або передвісником фізичного та сексуального насильства, переслідування та домагань. Однак воно також може бути проявом ґендерного та сексуального насильства з метою покарання, змушення мовчати, знецінення чи іншого травмування жінки чи дівчини, зокрема насильства з боку інтимного партнера. Кривдники можуть зловживати технологіями для подальшого посилення примусової та контролюючої поведінки, маніпуляцій та стеження за їхніми колишніми та нинішніми партнерами, що посилює страх, тривогу та поступову ізоляцію жертви від друзів та родини». Детальніше про це згадується в аналітичному матеріалі “Безпека жінок у цифровому середовищі”.
Якщо говорити про механізми захисту прав жінок саме в цифровому середовищі, що закріплені в національному законодавстві, то стає очевидним, що на даний час якогось окремого спеціального нормативно-правового акту, який би регулював це питання, не існує. Проте для захисту прав можна використовувати положення чинних законодавчих актів, зокрема: Конституції України, Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України (далі – КК України), Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП), Законів України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про захист персональних даних», «Про інформацію», процесуального законодавства та ін.
Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
З аналізу чинного законодавства та випадків порушення прав жінок у цифровому середовищі можна зробити висновок, що такі порушення вчиняються у вигляді дій, які можуть кваліфікуватися як домашнє насильство (126-1 КК України), погрози вбивством (ст. 129 КК України), сексуальне насильство (ст. 153 КК України), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК України), порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 КК України), порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України), вчинення домашнього насильства, насильства за ознаками статі (ст. 173-2 КУпАП), мобінг (ст. 173-5 КУпАП) та ін.
Поширеними є випадки порушення прав жінок в цифровому середовищі у формі домашнього насильства. Чоловіки, колишні з подружжя або партнери здійснюють переслідування партнерки, колишньої дружини в соціальних мережах, погрожують завдати фізичної шкоди в повідомленнях, телефонних розмовах, оприлюднити інтимні фото, відео, переписку тощо, залишають негативні коментарі в соціальних мережах, розповсюджують неправдиву інформацію в інтернеті тощо.
Яким чином жінка, яка постраждала від насильства в цифровому середовищі, може захистити себе?
Важливим є зберігати всю переписку (що міститься на електронній пошті, у месенджерах, соціальних мережах), дописи, робити скриншоти екранів/моніторів гаджетів, записувати розмови тощо, тобто зафіксувати факт вчинення насильства. Надалі така інформація буде доказом/підтвердженням вчинення правопорушення.
Також потрібно звернутися із повідомленням/заявою про вчинення правопорушення до правоохоронних органів, які фіксуються відповідно до вимог Порядку єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 лютого 2019 року № 100.
У разі вчинення правопорушення, що підпадає під дію Кримінального кодексу України, то згідно з положеннями ч. 1 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Якщо вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України не виконуються або заява потерпілої розглядається відповідно до Закону України «Про звернення громадян», то бездіяльність уповноважених осіб поліції, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, може бути оскаржена потерпілою або її представником/цею в судовому порядку протягом десяти днів з моменту вчинення бездіяльності/дії, прийняття рішення (ст. 303, 304 КПК України).
Після відкриття кримінального провадження вчиняються слідчі дії, а далі справа передається до суду.
Варто звернути увагу, що кримінальне процесуальне законодавство містить особливі вимоги до кримінальних проваджень у справах, пов’язаних з домашнім насильством. Так, відповідно до ч. 6 ст. 194 КПК України в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, крім обов’язків, передбачених частиною п’ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів, серед яких заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.
Іншими особливостями кримінальних проваджень у справах, пов’язаних із домашнім насильством, є: кримінальне провадження не закривається у разі, якщо потерпіла особа або її представник/ця відмовився/лась від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України); угода про примирення може бути укладена лише за ініціативою потерпілої особи, її представника/ці або законного/ї представника/ці (ч. 1 ст. 469 КПК України).
У разі, якщо порушення містить ознаки адміністративного правопорушення, то в такому випадку працівники/ці поліції складають протокол про вчинення адміністративного правопорушення та проводять перевірку за фактом його вчинення. Справи про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі підвідомчі суддям районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП).
Що стосується судової практики щодо притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, визначеного статтею 173-2 КУпАП, в аспекті захисту прав жінок від насильства в цифровому середовищі, то можна навести такі приклади:
постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.01.2021 у справі № 308/11481/20
В цій справі жінка звернулася до поліції із заявою про те, що чоловік, з яким вона раніше перебувала у фактичних шлюбних відносинах, використовуючи мережу Інтернет, через мережу «Фейсбук» в одній із груп виклав допис про те, що заявниця є викрадачкою чужих речей, додавши фото, якими навмисно спричинено їй емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої. Дії чоловіка працівником поліції, який складав протокол, кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В ході розгляду справи вина кривдника у вчиненні адміністративного правопорушення (психологічного насильства) була доведена, і його притягнуто до відповідальності. Доказами в справі були протокол про адміністративне правопорушення, письмові пояснення потерпілої, свідка (її чоловіка), кривдника, довідка про результати перевірки за зверненням потерпілої, рапорт працівника поліції, фототаблиця допису в мережі «Фейсбук».
Обґрунтовуючи рішення, суд посилався на положення Стамбульської конвенції, норми Конституції України, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 173-2 КУпАП.
постанова Київського апеляційного суду від 01.02.2023 у справі № 758/10839/22
У цій справі жінка звернулася із заявою до поліції про те, що чоловік вчиняє стосовно неї психологічне насильство. В ході розгляду справи було встановлено, що чоловік висловлював потерпілій різного роду погрози в агресивній формі, ображав її нецензурною лексикою, зокрема погрожував оприлюднити її оголені фотографії на його сторінці в соціальній мережі «Фейсбук», що і зробив, також писав їй повідомлення у месенджер «Вайбер». Потерпіла у судовому засіданні продемонструвала збережену в телефоні переписку та наполягала на тому, що шляхом словесних образ, погроз і залякування з боку чоловіка їй заподіяно психологічну шкоду.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, кривдника визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП, та притягнуто до відповідальності.
Доказами в цій справі були протокол про адміністративне правопорушення, пояснення потерпілої, пояснення свідка, роздруківки смс-повідомлень, скриншоти фотографій потерпілої в мережі Фейсбук, рапорт працівника поліції.
Зазначена постанова цікавою є з точки зору доказової бази. В цій справі роздруківки повідомлень в месенджері були визнані належними доказами, оскільки потерпіла в судовому засіданні продемонструвала телефон, в якому була збережена переписка з кривдником, показала, як записаний номер телефону кривдника в її телефонній книжці, і кривдник підтвердив, що номер належить саме йому. Непоодинокі випадки в судовій практиці, коли скриншоти/роздруківки повідомлень з телефону визнаються неналежними доказами, оскільки фактично розцінюються як копія електронного доказу, і вони подаються без належного засвідчення вірності копій, зазначається, що неможливо встановити, що номер, з якого надіслані повідомлення належать особі, яка притягається до відповідальності.
постанова Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.12.2022 у справі № 509/4487/22
В цій справі кривдника було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. В ході розгляду справи встановлено, що кривдник в мережі Інстаграм та Фейсбук ображав свою співмешканку, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Одним із механізмів захисту жінок від насильства в цифровому середовищі є звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Порядок подачі та розгляду відповідної заяви визначений Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Цивільним процесуальним кодексом України (глава 13 розділу IV).
Відповідно до п. 5, 6 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків: заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Аналогічні обмежувальні заходи визначені ст. 21-5 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Суди у рішеннях про застосування обмежувальних приписів звертають увагу, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених законом «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях» (наприклад, постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19, від 13 січня 2021 у справі № 369/7782/19).
Що стосується судової практики щодо видачі обмежувальних приписів у разі вчинення насильства у цифровому середовищі, то вартою уваги є постанова Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 (містить правові висновки щодо кваліфікації дій особи як психологічного насильства), постанова Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у справі № 523/21653/21, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року у справі № 755/8844/22, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 червня 2020 року у справі № 398/1652/20.
Не менш поширеним видом порушення прав жінок в цифровому середовищі є дії, що можуть бути кваліфіковані за ст. 189 КК Україні (вимагання). З аналізу судової практики вбачається, що жінки часто стають постраждалими від цього злочину. Непоодинокі випадки, коли жінка знайомиться з певною особою в соціальних мережах, сайтах/застосунках для знайомств. Надалі при спілкуванні на прохання такої особи надсилає свої фото, в тому числі інтимного характеру, після чого отримує погрози, що такі фото будуть оприлюдненні в мережі для загального доступу, якщо вона відмовиться переказати певну суму коштів на визначений рахунок або вчинити якісь інші дії.
В такому випадку алгоритм дій постраждалої аналогічний наведеному вище при вчиненні насильства: обов’язковим є фіксування такого факту, звернення до правоохоронних органів з метою внесення відомостей до ЄРДР та здійснення розслідування злочину з метою притягнення винуватої особи до відповідальності.
Прикладом із судової практики розгляду такого роду справ є вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 06 березня 2023 у справі № 597/617/22.
Враховуючи, що порушення прав жінок в цифровому середовищі часто пов’язані з оприлюдненням їхніх фото, інформації, що має негативний вплив на ділову репутацію, думку оточення, то в такому разі варто застосовувати цивільно-правові способи захисту прав та інтересів, а саме: звернення до суду із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації та просити визнати інформацію недостовірною та спростування такої інформації. У випадку, коли встановити автора/ку публікації, особу, яка поширила інформацію, або власника/цю інтернет-ресурсу неможливо, то варто звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності поширеної інформації. При зверненні до суду із вищевказаними вимогами до застосування підлягають норми ст.ст. 3, 27, 28, 68 Конституції України, ст.ст. 2, 27, 28 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 16, 201, 297, 277, 299 Цивільного кодексу України. У разі, якщо поширенням інформації завдано моральної шкоди, то варто заявляти вимогу про стягнення моральної шкоди. Таке право визначене положеннями ст. 23, 280 Цивільного кодексу України.
Таким чином, хоча національне законодавство потребує адаптації до сучасних реалій у зв’язку з запровадженням диджиталізації у всіх сферах суспільного життя, проте і на даний час існують механізми для захисту порушень прав жінок в цифровому середовищі. Для отримання належного захисту важливе значення має фіксація порушень, а також звернення до компетентних органів та установ: правоохоронних органів, судів, центрів безоплатної правової допомоги, профільних громадських організацій, які допоможуть отримати належний юридичний захист.
Про рекомендації щодо удосконалення національного законодавства України щодо захисту прав осіб від насильства в цифровому середовищі невдовзі можна буде прочитати у новому матеріалі Аналітичного центру ЮрФем.
Цей матеріал став можливим завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проєкту «Голос жінок і лідерство –Україна», що впроваджується Українським Жіночим Фондом. Відповідальність за зміст інформації несе «Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем». Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Канади і УЖФ.
