Форми прояву гендерно зумовленого насильства в цифровому просторі
Форми прояву гендерно зумовленого насильства в цифровому просторі
Резюме. У зв’язку зі швидкими темпами розвитку й поширення інформаційно-комунікативних технологій стають дедалі активнішими прояви гендерно зумовленого насильства, вчинюваного в цифровому просторі. Запропонований матеріал детально окреслює такі форми прояву гендерно зумовленого насильства, з яким все частіше почали стикатись користувачі/ки Інтернету, соціальних мереж та новітніх технічних засобів як: психологічне насильство, вчинюване в інтернеті та/або із використанням технологій; переслідування в Інтернеті (кіберпереслідування) та/або переслідування за допомогою технологій та сексуальне домагання в Інтернеті. Обґрунтовується думка про важливість прийняття окремого законодавства щодо регулювання питань, пов’язаних з гендерно зумовленим насильством, що вчиняється у цифровому просторі.
Вступ
Різні форми проявів насильства стосовно жінок в реальному житті часто можуть мати своє продовження в цифровому просторі, підсилюючи травмуючий вплив жорстокого поводження, та становити загрозу психологічній та фізичній безпеці жінки. Крім того, насильство, переслідування, домагання, що вчиняються в цифровому просторі, можуть бути передвісниками насильства в реальному житті. Такі дії є проявом гендерно зумовленого насильства, направленого на знецінення жінок і дівчат, та можуть негативно впливати на їхню самооцінку, самоідентифікацію і самореалізацію в особистому житті та соціальній й професійній сферах. Для досягнення своїх цілей кривдники можуть зловживати технологіями, посилюючи контроль, маніпуляції та спостереження за поведінкою своїх колишніх чи нинішніх партнерів (партнерок), підсилюючи їхній страх та ізолюючи їх від друзів і близьких.
У 2021 році, у зв’язку з розвитком Інтернет-технологій та для усунення проблеми втрати соціальної реальності контексту гендерно зумовленого насильства, що відбувається не тільки в реальному житті, але й в цифровому просторі, GREVIO (моніторинговий орган, що відповідає за надання експертної оцінки впровадженню Стамбульської конвенції) прийняв Загальну рекомендацію №1 — щодо застосування положень Стамбульської конвенції до цифрового виміру насильства стосовно жінок. Рекомендація більш детально розкриває зміст таких форм насильства стосовно жінок, які можуть мати місце в цифровому вимірі, як: психологічне насильство, вчинюване в Інтернеті та/або із використанням технологій; переслідування в Інтернеті (кіберпереслідування) та/або переслідування за допомогою технологій; сексуальне домагання в Інтернеті.
Нещодавно проведене неурядовою організацією “Plan International” опитування виявило, що більш ніж половина опитаних 14000 жінок віком від 15 до 25 років із 22 країн стикались із сексуальними домаганнями та/або переслідуванням в цифровому просторі, через отримання відвертих повідомлень і зображень, а також цькування в Інтернеті.
Сексуальне домагання в інтернеті
Сексуальні домагання є найпоширенішим видом гендерно зумовленого насильства в Україні (після домашнього насильства), постраждалими від якого, лише за приблизними оцінками, є 49% жінок та дівчат віком від 15 років (і 17% – лише за останній рік).
Наразі сексуальні домагання не є поодиноким явищем. Вони поширені в реальному житті: на робочому місці, в навчальних закладах, в армії, в громадському транспорті й громадських місцях. А тепер, з розвитком технологій, прояви сексуальних домагань адаптуються й до цифрового виміру та роблять віртуальний простір досить небезпечним місцем для функціонування особистості.
У 2005 році було проведено дослідження серед 270 студентів/ок (респондент(к)ами були представники/ці обох статей) різних університетів США щодо їхньої реакції на домагання в академічному середовищі, які відбуваються в цифровому просторі (онлайн) та реальному житті. Форми домагань охоплювали: зображення відверто сексуального характеру; жарти з сексуальним підтекстом; мізогінію; прохання про сексуальні послуги; коментарі щодо одягу і зовнішності; відвертий контент; використання образливих прізвиськ; пропозиція зустрічі (Q. Li, Gender and CMC: A Review on Conflict and Harassment, Australasian Journal of Educational Technology, 2005, 21 (3), pp. 382 – 406). В результаті дослідження було виявлено, що респондент(к)и мали різне ставлення до певних форм домагань залежно від середовища, в якому вони застосовувались (онлайн чи офлайн) та від статі. Пропозиції й жарти зроблені на їхню адресу в Інтернеті жінки сприймали більш образливо, ніж ті ж самі прояви зроблені в реальному. Своєю чергою, чоловіки – навпаки: жарти на їхню адресу з сексуальним підтекстом в реальному спілкуванні оцінювали більш образливо. Крім того, жінки обережніше ставились до відверто сексуального контенту, до жартів з сексуальним підтекстом та пропозицій зустрічі, зроблених в Інтернеті, ніж респонденти-чоловіки. До слова, у вересні 2024 році Асоціація жінок-юристок України презентувала результати соціологічного опитування щодо ставлення українців та українок серед іншого до згаданої вище поведінки, з результатами можна ознайомитись тут.
Для цифрового виміру характерними проявами сексуальних домагань є гендерні домагання (небажані вербальні й візуальні коментарі та зауваження, які ображають людей через їхню стать або використовують стимули, які викликають негативні емоції: розміщення порнографічних зображень в публічних місцях, принизливі зауваження щодо статі) та небажана сексуальна увага (вербальна і невербальна комунікація, що викликає страх чи страждання, а також така, що має характер образ з сексуалізованим контекстом) (A. Barak & A. King, The Two Faces of the Internet: Introduction to the Special Issue on the Internet and Sexuality. CyberPsychology and Behavior, 3, [2000]).
Своєю чергою, гендерні домагання бувають у вербальному чи графічному форматах і передаються за допомогою активних чи пасивних способів онлайн-доставки. Активне вербальне сексуальне домагання може траплятись у формі образливих голосових повідомлень з сексуальним контекстом, що активно надсилається кривдником постраждалій особі. Але може розповсюджуватись й через надсилання графічних порнографічних, еротичних картинок в чати, форуми, приватні онлайн-канали спілкування, комерційне розповсюдження через електронну пошту (різновид спаму) порнографічних сайтів, аксесуарів з магазинів «для дорослих» (S. Schenk et al., Cyber- – Sexual Harassment: The Development of the Cyber- – Sexual Experiences Questionnaire, McNair Journal, Vol. 12, Issue 1, [2008]). Пасивне вербальне сексуальне домагання направлене не на конкретну особу (осіб), а на потенційних отримувачів/ок повідомлень. Наприклад, це можуть бути повідомлення з відвертим сексуальним контекстом, додані до особистих даних у комунікаційному програмному забезпеченні або на особистій вебсторінці (A. Barak & A. King, The Two Faces of the Internet: Introduction to the Special Issue on the Internet and Sexuality. CyberPsychology and Behavior, 3, [2000]). Одною з найпоширеніших форм прояву гендерного сексуального домагання є флеймінг (обмін короткими агресивними репліками між учасниками/цями з використанням комунікаційних технологій), який може бути при домашньому насильстві й сприйматись постраждалою особою як спосіб доведення до самогубства.
Психологічне насильство, що вчиняється в інтернеті та/або з використанням технологій
До форм прояву психологічного насильства, що вчиняється в інтернеті можна віднести: кібербулінг; сексистську мову ворожнечі; бодишеймінг (body shaming), деднеймінг (deadnaming), аутинг (outing), секстинг (sexting), тролінг (trolling), які ширяться в соціальних мережах. Всі ці дії, головним чином, можуть негативно впливати на самооцінку постраждалої особи або мати вплив на формування негативного ставлення суспільства до зовнішності, проявлення життєвої позиції та/або діяльності такої особи.
Психологічне насильство із використанням технологій може відбуватись в сімейних відносинах при здійсненні контролю за банківськими рахунками та фінансовою діяльністю партнерки (партнера) через інтернет-банкінг; зниження кредитного рейтингу постраждалої особи шляхом використання кредитних карток без дозволу; оформлення всіх фінансових контрактів (оренди, кредитних зобов’язань, позики, комунальних послуг) на ім’я постраждалої особи шляхом несплати рахунків або невчасної сплати рахунків (наприклад, при зобов’язанні сплачувати аліменти чи відсотки за кредитним зобов’язанням).
Найчастіше дії, що вчиняє кривдник при сексуальному домаганні та переслідуванні в Інтернеті та/або за допомогою технологій (кіберпереслідування), мають характер психологічного насильства, адже впливають на психічний стан, реакції та процеси психіки особистості. Тому варто зазначити, що категорія «психологічне насильство» завжди буде більш ширшою у своєму розумінні.
Переслідування в інтернеті та/або переслідування за допомогою технологій (кіберпереслідування)
Кіберпереслідування – це поведінка, поєднана з використанням ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) й направлена на заподіяння своїми діями емоційного дискомфорту (стресу) іншій людині (P. Bocij, Cyberstalking: Harassment in the Internet Age and How to Protect Your Family, Westport, CT: Praeger, [2004]). Поведінка, пов’язана з кіберпереслідуванням, може охоплювати погрози, стеження, неправдиві звинувачення, хакерські атаки на дані та обладнання постраждалої особи, спроби небажаного спілкування та незаконного збору про неї інформації, заохочення інших до її переслідування, спроби зустрічі з нею, присвоєння собі особистості постраждалої особи з метою видання себе за неї в Інтернеті (S. Schenk et al., Cyber- – Sexual Harassment: The Development of the Cyber- – Sexual Experiences Questionnaire, McNair Journal, Vol. 12, Issue 1, [2008]).
Часто кіберпереслідування стає продовженням переслідування людини в реальному житті. Спільним в цих двох формах насильства є бажання тотального контролю над життям особи, яку переслідують, та постійні погрози на її адресу, що легко можуть бути реалізовані (N. Goodno, Cyberstalking, a New Crime: Evaluating the Effectiveness of Current State and Federal Laws , Missouri Law Review, Vol. 72, [2007]). При цьому кіберпереслідувачі мають більше можливостей для реалізації свого злочинного наміру через використання Інтернету й інформаційно-комунікаційних технологій. А саме: бути фізично далеко від особи, яку переслідують та/або видавати себе за неї, надсилаючи від її імені образливі електронні листи, публікувати непристойні дописи й коментарі в соціальних мережах та групових чатах; лишатись анонімним; використовуючи спеціальні чат-боти «закидати» особу, яку переслідують великою кількістю сповіщень, які вона не в змозі зупинити. Можливості, які створює Інтернет та інформаційно-комунікаційні технології для реалізації злочинних намірів, ускладнюють процес розслідування злочинів й створюють несприятливі обставини для слідства, адже, своєю чергою, сприяють цілодобовому, анонімному й віддаленому доступу до життя особи, яку переслідують.
У 2012 році був випадок кіберпереслідування, коли дві дівчини 11 і 12 років зламали доступ до комп’ютера й акаунта у Facebook однокласниці й від її імені розмістили фотографії з зображеннями та коментарі сексуального характеру на її сторінці в соціальній мережі. Такі дії були спрямовані на зведення наклепу на дівчину, псування її репутації, завдання емоційних страждань і приниження в очах оточення. В ході слідства було встановлено, що цими діями однокласниці хотіли помститись за минулі конфліктні ситуації й показати, що мають “владу” над дівчиною. Що, використовуючи інформаційно-комунікаційних технологій і соціальних мереж, вони можуть впливати на її життя, як забажають. З цього прикладу ми бачимо, що при кіберпереслідуванні може використовуватись такий інструмент злочинного впливу як кіберпомста та залякування, вчинене в соціальних мережах. З кожним роком сфера охоплення, на яку поширюються такі злочинні прояви, розширюється. Якщо раніше кіберзалякування мало більш особистісний характер і вчинялось переважно підлітками для самоствердження або як прояв булінгу, то зараз, у зв’язку з COVID 19, карантинами, повномасштабним вторгненням, більшу кількістю часу громадян(к)и проводять в онлайні, і тому поширення неправдивої інформації у віртуальному просторі (в соціальних мережах, на сайтах та форумах, через електронну пошту) може руйнувати самооцінку людини, її особисте життя, професійну репутацію і завдавати моральної шкоди та/або фінансових збитків.
Коли кривдники розміщують інформацію про третіх осіб в соціальних мережах або на сайтах в Інтернеті (коментують їхню зовнішність, поведінку, вподобання; вказують адресу, телефон), видаючи себе за них, такими діями вони розкривають особисту інформацію про постраждалу особу. Відповідно до принципів і зобов’язань закріплених в законодавстві ЄС про захист персональних даних (стаття 8 та стаття 10 Європейської конвенції з прав людини), якщо в процесі слідства не буде доведено факт кіберпереслідування, такі особи мають відповідати за порушення законодавства про захист персональних даних (E. Lievens, Bullying & Sexting in Social Networks from a Legal Perspective: Between Enforcement and Empowerment, ICRI Working Paper 7/20102, [20 June 20, 2012]).
Законодавче регулювання питань пов’язаних з гендерно зумовленим насильством, що вчиняється в цифровому просторі
У 2012 році Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендації щодо захисту прав людини щодо послуг соціальних мереж. Соціальні мережі визнавались такими, що мають великий потенціал для сприяння здійсненню та реалізації прав людини та основних свобод, таких як свобода висловлюватись, створювати й обмінюватись контентом і ідеями та свобода зібрань. Разом з тим, враховуючи, що соціальні мережі дозволяють користувач(к)ам майже миттєво спілкуватись шляхом залишення коментарів під постами й фотографіями, ділитись відеофрагментами та постійно комунікувати з «друзями», цей простір може бути достатньо небезпечним.
В Україні від переслідування (сталкінгу), за даними громадських організацій, потерпає кожна десята жінка. І це лише зареєстрована статистика, яка не охоплює випадки кіберпереслідування. Якщо враховувати, що підлітки, стикаючись з кіберпереслідуванням, кібербулінгом, кіберзалякуванням і кіберпомстою, навіть не можуть ідентифікувати ці дії як протиправні й звернутись по допомогу до батьків і по захист до правоохоронних органів, то ці показники могли б бути суттєво вищими.
Наразі в українському законодавстві немає чіткого визначення для категорій «психологічне насильство, вчинюване в інтернеті та/або із використанням технологій» та «переслідування в інтернеті (кіберпереслідування) та/або переслідування за допомогою технологій», хоча ратифікація Стамбульської Конвенції Україною зобов’язує внести зміни в законодавство, щоб криміналізувати ці діяння.
22 травня 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який остаточно набуде чинності 19 грудня 2024 року. Відповідні зміни враховують певні положення Стамбульської конвенції: з’явилась стаття 173-6 «Вчинення насильства за ознакою статі» та стаття 173-7 «Сексуальне домагання»; внесені зміни до статті 173-2 «Вчинення домашнього насильства».
Категорія «сексуальне домагання» матиме законодавче закріплення й в нормі безпосередньо вказуватиметься, що це діяння може бути вчинено з використанням електронних комунікацій.
Що ж стосується кіберпереслідування, то п. 14 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» містить визначення поняття переслідування та відносить його до форми психологічного насильства, відповідальність за вчинення якого настає на підставі статті 173-6 КУпАП «Вчинення насильства за ознакою статі» без прив’язки до цифрового простору. Наразі згадка про прирівнення цифрового простору, в якому так само як і в реальності можуть вчинятись переслідування й цькування, міститься лише в статті 173-4 КУпАП «Булінг», із зазначенням обмеженого кола суб’єктів, на яких поширюється її дія – на учасників/ць освітнього процесу.
У національному законодавстві існує суттєва кількість норм, в яких встановлено відповідальність за психологічне насильство. Але відсутність чіткого пояснення, які саме з них належать до домашнього насильства, за яке передбачається адміністративна відповідальність, а які до тих, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність, підвищує рівень латентності цих злочинних дій, особливо тих, що вчиняються в цифровому просторі. Те саме стосується й розмежування категорій «насильство за ознакою статі», «переслідування як форма психологічного насильства» й «психологічне насильство». Людям без профільної юридичної освіти дуже важко зрозуміти межу між правомірними діями й поведінкою, яка не просто завдає дискомфорту, а порушує особисті права.
Для вирішення окреслених вище питань і суперечностей доречним було б прийняття окремого законодавства, яке б регулювало питання, пов’язані з кібербезпекою особистості в цифровому вимірі, з розкриттям поняттєвого апарату; окресленням меж функціонування особи в реальному світі й віртуальному вимірі; розмежуванням способів психологічного насильства, що можуть вчинятись в реальності та за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.
Висновки
Враховуючи швидкі темпи розвитку цифрових технологій й виникнення відчуття вразливості у зв’язку з цим у звичайних громадян/ок, виникає необхідність адаптації вітчизняного законодавства до потреб сьогодення та здійснення активної правопросвітницької роботи серед населення (від школярів/ок і до людей старшого віку). Особливо це може стосуватись нових проявів гендерно зумовленого насильства у сфері, яка раніше не була розвинута, досліджена (цифровий вимір) й криміналізована. Адже ті норми, які існують і стосуються відповідальності за психологічне насильство, переслідування й втручання в особисте життя жінок і дівчат у реальному світі, не враховують особливості функціонування віртуального всесвіту й використання інформаційно-комунікаційних технологій. Тому актуальним є прийняття окремого законодавства, яке б регулювало питання гендерно зумовленого насильства, що вчиняється у цифровому просторі та відповідальності за нього.
